oDR

Те, чого не видно з лінії фронту

3504871261_40f1ce7979_z.jpg

Мас-медіа зосереджені на політичному та військовому конфлікті Росії та України. Але дві країни та два народи продовжують взаємодіяти. Ігнорувати ці зв’язки значить довірити майбутнє країн одним лише політикам. English, Русский

Михайло Калужський
12 April 2016

Сюжет російського комедійного роуд-муві “Про що говорять чоловіки” (“О чем говорят мужчины”), що вийшов на екрани у 2010 році, є дуже простим: учасники московського театру “Квартет И” – двоє росіян, двоє родом з України – їдуть до Одеси на концерт російського рок-гурту “Бі-2”.

Здається, сьогодні, коли слова “український режисер у Росії” викликають асоціацію не стільки з Андрієм Жолдаком, скільки з Олегом Сенцовим, такий сюжет виглядає геть неправдоподібним. Уявити, що такий фільм знімають сьогодні – абсолютно неможливо. Чи це тільки здається? Що ми – в Україні, Росії, Європі, в цілому світі – знаємо про реальну взаємодію двох культур? 

Ми знаємо, що культурний обмін у найрізноманітніших сферах, від попси до незалежного театру, був надзвичайно інтенсивним з того моменту, як обидві країни здобули незалежність. Ми знаємо, що в момент анексії Криму кількасот російських діячів культури публічно виступили в підтримку «української політики» Путіна, а десятки інших виступили проти. Знаємо, що українське Міністерство культури опублікувало список російських артистів, яким заборонено відвідувати Україну.

Ми пам’ятаємо обурення російських телеглядачів, що в 2009 році почули в нехитрій пісеньці Вірки Сердючки слова “Russia, goodbye!”, і бачимо обурення прокремлівських мас із приводу того, що Україну на Євробаченні-2016 представлятиме кримськотатарська співачка Джамала з піснею “1944”.

Ми не можемо собі дозволити зачаровано слідкувати за військовим та політичним аспектом конфлікту – це означало б, що ми згодні довірити його розв’язання політикам і військовослужбовцям

Про можливий культурний розрив багато що свідчить, ці ознаки можна побачити в обох країнах. Втім, лише російська влада зробила репресії частиною культурної політики – згадаймо і про долю кримських музеїв, і про те, що директор московської бібліотеки української літератури Наталя Шаріна, що була заарештована у жовтні минулого року за звинуваченням у розповсюдженні екстремістських матеріалів, досі знаходиться під домашнім арештом. 

Війна на Донбасі та анексія Криму визначають політичний розрив між Росією та Україною. Але поширена фраза про мовчання муз під час гуркоту гармат, ніколи не була правдивою. 

Думки інтелектуалів та митців з різних боків фронту мали значення навіть у часи тих старомодних війн, що їх оголошували офіційно. В часи дивних війн, коли одна зі сторін удає, що зовсім не воює, культура має набагато складнішу структуру, ніж політика, і говорить про дещо набагато більше. Про те, як працюють очікування публіки й куди спрямовані інтереси інтелектуалів. Про те, що слухатиме й читатиме те покоління, голос якого не є представленим у медійному мейнстрімі. І, врешті-решт, про те, наскільки ефективно працює пропагандистська машина. 

Було б наївно вважати, що інтенсивні культурні зв’язки можуть зупинити війну та відновити справедливість. Влада, особливо російська, погано чує незалежні голоси – що демонструють справи Сенцова й Савченко, – а більшість хоча б трохи залежних від держави митців змагається не на ринку художніх ідей або навіть глядацького попиту, а на ринку лояльності.

І все ж таки стан російсько-української культурної взаємодії не обмежується ані улесливими листами, ані міністерськими циркулярами, ані диктатом продюсерів, ані акціями протесту.

Ми не можемо собі дозволити зачаровано слідкувати за військовим та політичним аспектом конфлікту – це означало б, що ми згодні довірити його розв’язання політикам і військовослужбовцям. Ми не можемо говорити про майбутні відносини двох країн і двох культур, доки не розберемося у різноманітті складних і не завжди очевидних зв’язків.

Тому сьогодні oDR починає публікацію серії статей про те, як виглядає українсько-російська культурна взаємодія навесні 2016 року. Наші автори писатимуть про літературу, кіно, театр і музику. І, що найважливіше, це будуть погляди з різних географічних локацій: Києва, Москви, Криму та Львова.

Так, тут немає Харкова, Одеси, Санкт-Петербурга та інших російських чи українських міст (принаймні поки що), але ми не претендуємо на повноту картини. Ми хочемо, щоб зв’язки, які не завжди можна побачити під час воєнних дій, стали помітними.

Фотографія: (c) Михайло Калужський.

Get oDR emails A weekly roundup of political and social developments in the post-Soviet space. Join the conversation: get our weekly email

Comments

We encourage anyone to comment, please consult the oD commenting guidelines if you have any questions.
Audio available Bookmark Check Language Close Comments Download Facebook Link Email Newsletter Newsletter Play Print Share Twitter Youtube Search Instagram