Львів - пам'ятник Степанові Бандері було відкрито в жовтні 2007 р. Зображення автора.Міжнародна дискусія про українські політики пам’яті роками зосереджується на тих самих запитаннях, тих самих аргументах й тих самих учасниках, які часто-густо (але, на щастя, не завжди) прагнуть монополізувати розмову. Участь у цій дискусії, особливо ж, коли її мета полягає в контекстуалізації замість виголошення моральних вердиктів, легко провокує звинувачення з обох боків – або в “нестачі патріотизму”, або ж у “прихованій реабілітації націоналізму”.
Цей текст не претендує на моральну чи інтелектуальну вищість і не є рекомендацією ані українській владі, ані закордонним організаціям. Я прагнув максимальних прозорості й чіткості формулювань з приводу проблеми, яка потребує всебічного міждисциплінарного дослідження.
Міфологізації Степана Бандери
25 липня 1934 року радикальне крило Організації Українських Націоналістів під проводом 25-річного Степана Бандери, вбило (за їхньою термінологією, «стратило») Івана Бабія, директора Львівської академічної гімназії. Бабій, колишній офіцер Української Галицької Армії та прихильник українсько-польського мирного співіснування, був звинувачений молодими радикалами в «активній співпраці із польською поліцією». Нині вулиця у Львові, де розташована будівля Академічної гімназії, носить ім’я Степана Бандери [1].
